80 мірных гадоў Актуальное Культура и творчество

Вершаваным радком аб подзвігу, доблесці і славе

Яўген КАРПУЦЬ

ПОДЫХ…

Гул чмяліны, цень прысадaў,

Сонца залаты выток

Ды птушыныя рулады –

Вось натхнення той глыток.

У сінім небе кружыць бусел,

Шчасце людзям ён нясе.

Гэты сімвал Беларусі

Гняздо ладзіць на страсе.

Хай з бацькамі шчасціць дзецям,

Не спыняецца той рух,

Што існуе на планеце –

Жыцця подых не патух.

Добра ўсім пад мірным небам

Адчуваць спакой ды лад.

Нам варожасці не трэба –

Хай заўжды квітнее сад!

Поле жытам залаціцца,

А ў жыце – васількі.

Мірным небам, вам, дзівіцца,

Дарагія землякі!


НЕ ЗАБЫЦЬ!..

Не забыць патрыётаў кагорту –

Беларускіх дачок і сыноў.

На зямлі нашай кожны чацвёрты

Не знаходзіў дарогі дамоў.

Паміралі пад Курскам, ці Брэстам…

Вораг прэч бег ад нашай зямлі.

Нам вясна Перамогу прынесла –

Набліжалі яе, як маглі.

Смерці ў вочы салдаты глядзелі –

На вайне так бывае заўжды.

Яны ў бітвах тых цяжкіх сівелі,

Дзе палалі вакол гарады.

Рунь рунела на родных палетках.

За палямі стаяць курганы.

Беларусь кожнай раніцай светлай

Чуе громы Айчыннай вайны.


Геннадий МИРОНЧИК

ФРОНТОВОЕ ПИСЬМО

Написал ты письмо, что тебя на войне не убили,

Что ты жив и здоров и готов снова в бой,

Но под Брянском в пути эшелон разбомбили,

Был почтовый вагон перемешан с золой.

Дома ждали вестей, мыслью жгучею жили,

Что вот-вот постучится в окно почтальон.

Но под Брянском в пути эшелон разбомбили,

Перемешан с золой был почтовый вагон.

То не сказка, не сон, а суровые были:

Видел ты, как в рассветной, прострелянной мгле,

Письма в стаи собрались, в поднебесье поплыли,

И от них становилось светлей на земле.

Сколько песен и тем в той войне отгорело,

Сколько писем солдатских домой не дошло.

Я молчать не могу – за живое задело

Обгоревшим крылом фронтовое письмо.


Галина НИЧИПОРОВИЧ

САЛДАТ ВАЙНЫ

Разважнай стомленай хадою

Ішоў няспешна чалавек,

Бо за плячамі – доўгі век

І дум нямерана з тугою.

Спярша кійком мераў сцежку,

Затым рабіў нясмела крок,

Нібы адчуваў ён знарок

Сустрэчу з сябрам на ўзмежку.

Спачыць спыніўся на хвіліну.

Даносіў вецер шум лістоты:

У шуме радасці і самоты

Было, бадай, напалавіну.

Ён памятае ліхалецце

Тае страшэннае вайны:

Ад вёскі толькі каміны

Ды дрэў абгарэлае вецце.

Каля дубочка маладога

Трымаў рубеж тады салдат.

Ён кроку не зрабіў назад,

І, вось, сябруюць з часу тога.

Прайшлі гады. Рубцом крывавым

У сэрцы памяць яшчэ жыве

Ды звонам медалёў плыве

Нам Перамога ў сорак пятым.


Елена БОНДАРЬ

РЕКВИЕМ

Лежат во рву Ревеки, Сары, Хоны, 

Несостоявшиеся гении лежат.

И сосны, наклонив седые кроны, 

Покой их вечный молча сторожат.

Они грешили, каялись, любили, 

Детей рожали, строили дома, 

А вот теперь лежат в одной могиле, 

И матерью им стала тишина.

Их прах оплакивают молча камни, 

Их души тенью бродят по земле. 

Они стучатся ночью в мои ставни, 

Я открываю им, я их зову к себе,

Я узнаю в них бабушку Нехаму, 

И всю свою погибшую семью. 

Я вечно им обязана за маму, 

За то, что я живу, смеюсь, пою.

Они незаживающею раной

В моей душе остались навсегда, 

И в этой жизни, призрачной и странной, 

С их смерти счёт ведут мои года.

И по наследству передам я сыну, 

Когда придётся в мир уйти иной, 

Святую эту светлую могилу, 

И память их, их души, их покой.

Будьте в курсе главных событий Ивьевщины! Новости, фото, интересные истории — всё самое важное в одном месте.  Подписывайтесь: t.me/ivyenews